Протягом кількох століть і до середини XIX століття миш’як очолював “хіт-парад” отруйного зілля, яке облюбували злочинці: по-перше, доступний практично будь-кому, хто придумає слушний привід для купівлі його в аптеці; по-друге, не має смаку та запаху, розчиняється у воді та може бути підмішаний до будь-якої їжі; по-друге, не має смаку та запаху, розчиняється у воді й може бути підмішаний до будь-якої їжі; по-друге, не має …

Жертвам довгий час підмішували миш’як у їжу, після чого наставала неминуча болісна смерть. Крім того, отрута на його основі не мала ні смаку, ні запаху.

Миш’як впливає на окислювальні процеси в мітохондріях і бере участь у багатьох інших важливих біохімічних процесах. Токсична доза для людини становить 5-50 мг, летальна доза – 50-340 мг.

Дослідження крові на присутність миш’яку використовується тільки для встановлення факту гострого отруєння. Матеріалом для дослідження може бути обрано сечу, оскільки миш’як екскретується переважно нирками і міститься в сечі в концентрованому вигляді.