Зберігали спечений хліб у спеціальних дерев’яних хлібницях. У них же його і на стіл подавали. Хлібниці ці берегли і навіть давали дочкам у придане. Пекли в селі переважно чорний, житній, хліб.

Лопата дрібними ривками висмикувалася, а тісто на підкладці “з’їжджало” з лопати і залишалося на поду розпеченої печі. За один раз випікали 2-4 короваї, залежно від кількості їдців у родині. Після закриття гирла печі заслінкою через приблизно півтори години тісто досить пропікалося.

Ось така історія… У період неврожаїв, коли не вистачало запасів жита і пшениці, до борошна підмішували всілякі добавки – моркву, буряки, пізніше картоплю, а також дикорослі – жолуді, кору дуба, кропиву, лободу. З давніх-давен пекарі користувалися пошаною і повагою.

Зернові ями використовувалися з глибокої давнини. Зазвичай вони мали в розрізі форму глечика або груші – вузьке “горлечко” і стінки, що розширюються донизу. Для підвищення міцності та кращої гідроізоляції ями обпалювали зсередини.