Бетховен залишив незмінною традицію розвитку жанрів сонати, симфонії, цю лінію жанрів намічали ще його попередники. Його варіація відомих жанрів і форм значно вирізнялася свободою, можемо сказати, що для Бетховена не існувало жодних рамок, обмеження в часі та просторі.

Так Бетховен поклав початок новому виду музичної творчості – одночастній програмній симфонічній п’єсі. Відомо, яке почесне місце посіла програмна увертюра у творчості композиторів XIX століття, починаючи з Мендельсона і Глінки.

Врівноваженість і симетрія музичної мови, плавність ритміки, камерна прозорість звучання – ці стилістичні риси, властиві всім без винятку віденським попередникам Бетховена, також поступово витіснялися з його музичної мови.

Найзначнішими в його спадщині вважаються інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові та віолончельні сонати, концерти для фортепіано, для скрипки, квартети, увертюри, симфонії. Творчість Бетховена справила значний вплив на симфонізм ХІХ і ХХ століть.