Мцирі побачив неосяжні простори півдня: гори, хребти, пагорби, гаї, а в далечині – снігові вершини Кавказу. Він зрозумів, що там його Батьківщина, у ньому ожили спогади про далеке дитинство, він згадав батька, матір, сестер, свої ігри на березі струмка. 3.

Опинившись на волі й вирвавшись зі стін монастиря, Мцирі вперше у своєму житті побачив красу природи, що оточує його, злився зі стихією, радів грозі, грому, зливі.

Його вразили Кавказькі гори, які він бачив вдалині. Він чув знайомі голоси, що нагадували йому голоси з його дитинства. У ці моменти він зливався з природою і відчував себе її частиною.