Порівняльно-історичне мовознавство займається встановленням ступеня спорідненості між мовами (побудовою генеалогічної класифікації мов), реконструкцією прамов, дослідженням діахронічних процесів в історії мов, їхніх груп і сімей, етимологією слів.

Порівняльно-історичний метод – це метод вивчення історії мови на основі зіставлення фактів і явищ різних періодів її розвитку за допомогою порівняння її зі спорідненими живими та мертвими мовами.

Предметом порівняльно-історичного мовознавства є спорідненість мов. Це означає, що існують мови, які походять з одного джерела, іменованого прамовою (наприклад, латина – для романських мов, санскрит – для індоєвропейських).

Основоположниками порівняльно-історичного методу вивчення мов вважають данця Расмуса Раска (1787-1832), німців Франца Боппа (1791-1867) і Якова Грімма (1785-1863) та видатного російського лінгвіста Олександра Христофоровича Востокова (1781-1864).